Міністру – міністрове, драгоману – драгоманове

Наявний у мене наразі досвід усного послідовного перекладу для високопосадовців показує таке: ключова особа для перекладача на таких заходах — це голова протокольного відділу відповідної структури. Або персональний асистент. Наявність обох може спростити життя перекладачеві, а може, навпаки, перетворити його на справжній хаос. Поділюся тим, як складалася моя співпраця з ними.

Головне, що я зрозуміла про жерців протоколу — це те, що їхня робота набагато більш стресова, ніж наша, перекладацька. Протоколісти мусять виконувати набагато більше завдань за одиницю часу та тримати в голові цілу низку процесів та виконавців, адже f**kup будь-якого з учасників заходу — це особистий f**kup протоколіста. Тому не варто розраховувати на увагу з його боку й тим паче на пієтет до своєї праці — теж, безумовно, відповідальної та непростої. Просто не беріть близько до серця, що служба протоколу поводиться трохи грубо: це від загальної втоми та розпорошеності уваги. Після завершення всіх церемоній та заходів, за завершальним бокалом шампанського найчастіше можна побачити цих людей із зовсім іншого боку: вони доброзичливі, цікаві, з добрим почуттям гумору та купою історій штибу off the record. Way off the record.

…

Проте найголовніше для перекладача на урочистих заходах — не покладатися повністю на службу протоколу та технічну службу й бути готовим до будь-яких несподіванок. Треба мати сміливість діяти, за потреби, не за сценарієм. Наприклад, одного разу охорона категорично відмовлялася пускати мене у двері залу, де мав за п’ять хвилин виступати міністр оборони та голова РНБО, а я мала послідовно перекладати зі сцени для іноземних гостей. Дотелефонуватися до протоколіста не вдалося. Активно рватися повз охорону, наче на відкриття модної виставки без черги, не варто, а спокійно, не панікуючи, сказати, що такий-от високопосадовець очікує на свого перекладача — варто. У будь-якому разі, свою відсутність у залі завжди можна буде «повісити» на службу протоколу (жартую).

Хоч що вам казали перед початком роботи, орієнтуйтеся на поточну ситуацію. Віктор Ющенко одного разу просив для економії часу перекладати йому шляхом «нашіптування», але за десять хвилин зробив паузу та попросив учасників зустрічі перелаштуватися на послідовний переклад, оскільки втомився від формату. Посол Індонезії перед виступом попросив просто на сцені «відрекомендувати його публіці своїми словами». Міністр регіонального розвитку наполягав, щоби «перекладачка неодмінно зняла піджак перед тим, як іти на сцену». У нього, бачте, пунктик щодо того, що людина, яка стоїть під світлом софітів поряд із ним, має бути в білій сорочці. Треба було пояснювати, що сорочка з такого матеріалу, який під променями штучного світла стане майже повністю прозорою, і тоді увага публіки буде прикута аж ніяк не до міністерської промови.

Заступник міністра освіти та науки зашпортався на килимках на сходах, що вели до сцени, заточився і впав назад, просто мені на руки — досі не знаю, як я втримала чоловіка майже в центнер вагою й не покотилася назад сама. Ото було б видовище.

Отже, у підсумку маємо:

• не брати близько до серця хаос та
  неуважність протоколу;
• вимагати сценарій і список учасників;
• діяти за ситуацією, а не за правилами.

І щоразу повторюю собі: ставитися до всього простіше. Почуття гумору — остання інстанція в абсурдному, але прекрасному світі урочистого церемоніалу.